Роздуми брата Алоїза

Кожного вечора під час зустрічі, наприкінці вечірньої молитви, брат Алоїз буде звертатися до учасників. Тексти його роздумів будуть опубліковані на цій сторінці.

Брат Алоїс, Валенсія, четвер, вечірня молитва 31 грудня 2015р.

Нас так тепло приймали у Валенсії. Я хотів би подякувати сім’ям, парафіям, церковному керівництву, всім тим з міської, регіональної та державної адміністрації, хто сприяв належному перебігу зустрічі.

Кожного вечора я розповідав вам про Сирію, і багато хто запитує себе: що ми можемо зробити перед обличчям насильства? Ось відповідь, яку я там почув: ми можемо стверджувати, що Бог не бажає насильства, що Бог – це любов. І стверджувати це не лише словами, а й своїм життям.

Покажімо, що церква – це спільнота любові, відкриваючись тим, хто поряд з нами, проявляючи гостинність, захищаючи пригноблених, ділячись тим, що маємо.

Вияви надії заохочують нас привнести більше братерського духу в суспільство. Одним з таких виявів є все численніші ініціативи, що спонукають ділитись з іншими, наприклад, з тими, хто проходить крізь тяжке випробування безробіттям, або ж з мігрантами.

В Тезе ми недавно з радістю допомогли влаштуватись на нашому пагорбі християнській сім’ї з Іраку. Вони з нами і тут, у Валенсії.

У нас також перебувають одинадцять молодих мігрантів-мусульман з Судану та Афганістану. Одного разу за столом вони зауважили, що засуджують тих, хто прикривається ісламом, щоб чинити звірства.

Такий простий контакт з мусульманами змінює наш світогляд. Як християни, ми бажаємо побачити, у який спосіб Бог присутній і в інших релігіях. Всі разом ми повинні заявити, що виправдання насильства ім’ям Бога є неприйнятним.

Ще один вияв надії: багато людей розуміють, що дух братерства та милосердя має поширитись по всій нашій чудовій планеті, на все творіння. Наша солідарність з усім творінням також веде до миру.

Користуватись земними багатствами, не зважаючи на наступні покоління, – несправедливо та егоїстично. Кожен може зробити свій внесок у мирне майбутнє, якщо буде ділитися благами з іншими та обере економний спосіб життя.

І не покидаймо молитви за мир. Чи могли б ми всі, кожної неділі ввечері, провести півгодини в тиші у церкві? І присвятити ці півгодини в першу чергу тому, щоб ввірити Богу країни та народи, що потерпають від насильства, я також тому, щоб самим прийняти в своє серце мир Христа.

У час, коли існує ризик вкорінення сумніву, ми сподіваємось, що наше теперішнє паломництво зможе зробити внесок у розбудову Європи в усій її чарівній різноманітності, Європи, чиї народи стануть ще більш згуртованими, Європи, більш солідарної з іншими континентами.

У цьому році ми, брати, хочемо відчути новий вияв солідарності між континентами. У лютому двоє братів поїдуть жити на Кубу для заснування маленької спільноти братерства та солідарності. Мені приємно оголосити це тут, оскільки Іспанія завжди була у тісних відносинах з Кубою.

Всі ми прагнемо, повернувшись додому, бути свідками миру в своєму оточенні. Не забуваймо: життя кожного з нас може стати маленьким вогником миру, що світить у темряві, хоча це полум’я іноді слабке й хитке.

Христос, Воскреслий Господь, перебуває з нами у таємничий спосіб. Він питає нас смиренно, як Петра в Євангелії: «Чи любиш ти мене?» І як Петро, ми б хотіли відповісти: «Ти знаєш все; Ти знаєш, що я люблю Тебе».

Брат Алоїз, Валенсія, середа, вечір, 30 грудня 2015 року

Зустрічаючи Різдво у Сирії, я краще зрозумів, наскільки важко людям цієї країни завжди бути свідомими того, що зони конфлікту зовсім близько. Люди виросли на звуках бомб.

Сьогодні я хотів би поділитися з вами наймогутнішими словами, які я почув у Сирії. Я почув їх від молодої людини, яка сказала: «Передайте у Європі, скажіть це на зустрічі у Валенсії, що більшість людей з Сирії завжди жили і хочуть надалі жити разом з іншими релігіями.»

Ця молода людина з Сирії завершила такими сумними словами: «Але наш голос ніхто не чує, бо гуркіт бомб сильніший.»

Коли на нашій дорозі стає насильство, де б ми його не зустріли, іноді з’являється запитання: де Бог? Бог теж тамє. Він страждає разом з жертвами. Саме ми повинні бути свідками, виражаючи своє співчуття і милосердя.

Нерідко ми дозволяємо страху гіпнотизувати нас. Протистояти страхові не значить, що він має зникнути, проте, це значить, що він не повинен нас паралізувати.

Відновлення духу братерства серед людей – це єдиний шлях до мирного майбутнього. Ми не повинні дозволити, щоб несприйняття іншої людини увійшло в наше серце, тому що це насіння невігластва.

Братерство – це шлях, прокладений Ісусом. Він говорить про це у притчі про доброго самарянина, яку ми щойно прочитали, і яку ми бачимо перед собою на Іконі Милосердя.

Ми, християни, формуємо разом видиму Церкву, але ми віримо, що Євангеліє творить ширшу спільноту: у Божому серці всі люди формують одну сім’ю. Чи ми вже прийняли остаточно цю багатогранну людську родину? Якщо ні, ми не зможемо говорити про всесвітнє братерство.

Завтра ви будете роздумувати як поширити милосердя до його соціального виміру: як перестати боятись іноземців, як прийняти іншу культуру, як допомогти у створенні нового вигляду суспільства, яке формується внаслідок міграції?

Приймаючи на тиждень у Тезе молодь будь-якого походження, проводячи зустрічі на кожному континенті, які є «паломництвом довіри на землі», ми намагаємось жити у цьому всесвітньому братерстві, яке провадить нас до миру.

Наступного літа, після тижнів зустрічей у Тезе, ми проведемо зустріч молоді у Африці. Нашим найважливішим завданням буде слухати, що говорить Дух через молоде покоління Африки, яке відзначається своєю життєвою силою. Декілька тисяч молодих людей із Західної Африки зберуться у Беніні, а саме в Котону, з 31 серпня по 4 вересня. Молодь з інших континентів також запрошена. Ми раді сьогодні вітати серед нас двох священників - одного католицького і одного протестантського – з Беніну.

А вкінці 2016 року відбудеться 39-та європейська зустріч молоді [http://www.taize.fr/en_article20056.html].

Брат Алоїс, Валенсія, вівторок, вечірня молитва 29 грудня 2015р.

На початку молитви:

Вже декілька років нас запрошували до Валенсії для проведення Європейської зустрічі. Рік тому, оголошуючи, що це стане можливим цього року, я сказав молодим іспанцям: Ви духовні сини та дочки Терези Авільської, 500-ту річницю з дня народження якої ми святкуємо, а також Івана від Хреста. Вони започаткували містичне життя в Іспанії. Тепер ваше покоління, у свою чергу, покликане запалити у вашій країні вогонь оновленої віри.

Ми любимо приїжджати до Іспанії, щоб перейняти цей запал і поширити по всій Європі. Ми любимо приїжджати до Іспанії та відкривати для себе багате розмаїття її регіонів. Дякуємо архієпископу, шановному кардиналу Каньїсаресу, та всій Церкві Валенсії за такий прекрасний прийом. Зараз Кардинал промовить до нас, а я скажу декілька слів наприкінці молитви.

Наприкінці молитви:

Вчора ввечері я розповів вам, як я провів Різдво у Сирії. Перед поїздкою до Сирії я побував у Лівані. Ліван переповнений біженцями, майже 2 мільйони біженців на 4 мільйони жителів.

У долині Бекаа, ми відвідали імпровізовані табори. Як і в Сирії, я був вражений турботою, яку всі проявляють до дітей. У одному з таборів біженці самі експромтом організували школи, навіть для зовсім маленьких. Не раз я чув від них, що освіта дітей – їх пріоритет.

Ще одним пріоритетом є спільне життя у всій тамтешній різноманітності. Ліван передає нам повідомлення про те, що представники різних релігій можуть жити разом. В основі цієї країни – взаємоповага. Навіть після таких випробувань, як громадянська війна, ліванці завжди повертались до цього ідеалу. Молімося разом з ними, щоб вони могли продовжувати в цьому ж дусі.

Сьогодні кожному з вас було запропоновано ввірити себе Божій милості, вічному живому джерелу. Присвячуючи наступний рік пошукам шляхів жити милосердно, долучаючись таким чином до року милосердя, оголошеному папою Франциском, ми сподіваємось виявити, що Церква – це перш за все спільнота любові та прощення. Ви поговорите про це докладніше завтра зранку.

Звичайно, наші спільноти, парафії, групи далекі від того, про що ми мріємо. Але Святий Дух присутній у Церкві та заохочує нас іти стежками прощення.

Милосердя та співчуття – євангельські цінності, які можуть стати відповіддю випробуванням, через які проходять наші суспільства; милосердя та співчуття здатні розірвати ланцюг насильства поміж людьми. Багато християн по всьому світу віддають свої життя заради примирення та миру. В історії християнства багато мучеників закликали до любові та прощення.

Поняття прощення не часто приходить нам до слова. Трапляються ситуації, в яких ми не можемо простити. Але, принаймні, ми можемо ввірити Христу тих, хто заподіює нам зло, і сказати, як Він на хресті: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять».

Щоб Церква все більше ставала спільнотою любові та примирення, нам, християнам, необхідно негайно знайти відповідь на наступне запитання: як засвідчити, що єдність сумісна з повагою до плюралізму?
 
Щоб наблизити примирення християн, вкрай потрібно краще пізнати один одного, не тільки тут, на Заході, але й поміж християнами Сходу та Заходу. Тому ми з братами та молоддю з різних країн декілька разів звершували паломництво до Стамбулу, Москви, Мінська, Києва та Львова.

Ці паломництва виявились такими вдалими, що в наступному році ми звершимо ще один подібний візит, цього разу до Румунії. Зі згоди патріарха Даніеля ми зможемо взяти участь у святкуванні православної Пасхи в Бухаресті разом з 150 молодими людьми, з 28 квітня по 1 травня 2016 року.

Чи знаємо ми, що, як християни, ми маємо особливий дар готувати шляхи миру та довіри на землі? Ми – Тіло Христове, і сопричастя між тими, хто йде за Христом, може стати знаком примирення для людства, вартим довіри.

Брат Алоїс, Валенсія, понеділок, вечірня молитва, 28 грудня 2015 р.

Для кожного з нас радісно приїхати та бути разом у цьому прекрасному місті, Валенсії. Дякуємо всім тим, хто нас приймає. Цього вечора, я хотів би подякувати їм валенсійською: (по-валенсійськи) Дякуємо молодим і не дуже молодим жителям міста та регіону, дякуємо сім’ям та парафіям, ми зворушені теплотою ваших сердець.

У суботу я прилетів із Сирії, де був на Різдво. Перед тим я ще відвідав Ліван, приєднавшись до двох моїх братів, які провели там 2 місяці. Близький Схід недалеко від нас, і те, що там відбувається, дається взнаки тут, в Європі.

Всі, кого я зустрічав у Сирії, говорили: «Моліться за нас». Прислухаймось до їхнього заклику і ввіримо Богові тих, хто потерпає від насильства на Близькому Сході. Носімо в собі жагучі питання, які у них виникають: Звідки все це насильство? Де Бог?

Я провів Різдво у сирійському місті Хомс. Масштаб його руйнації неймовірний. Більша частина міста – в руїнах. Це місто-привід. Деякі сім’ї повертаються і намагаються влаштуватись серед руїн без водо- та електропостачання.

У центрі Хомса, перед зруйнованим греко-католицьким собором, парафіяни провели різдвяне свято для дітей. Молодь приготувала їм подарунки. Діти співали. Мені рідко доводилось бути на різдвяному святкуванні, де б євангельська звістка миру відчувалась так сильно.

На Різдво ми згадуємо, що Ісус прийшов засвідчити безмежне Боже милосердя. Насильство вирувало навколо Нього, та не змогло подолати Його любові.

Нові хвилі страждань по всій землі – міграційного, екологічного та соціального характеру –
є випробуванням як для віруючих різних релігій, так і для невіруючих людей; вони спонукають нас до новітніх проявів солідарності.

Зберігаючи ясність думок і не піддаючись страху, ми хочемо попросити Бога: Покажи нам, як ми можемо без зволікань послужити, біля себе та віддалік, розповсюдженню сяйва Твого миру серед людства та всього творіння …

Що ми можемо зробити, коли стикаємось з конфліктами? Коли вони вже спалахнули, часто вже занадто пізно. Надзвичайно важко перервати ланцюг ненависті та помсти. Серце занадто глибоко зранене, щоб віднайти мир.

Чи не краще звернути увагу на те, як виникають конфлікти? Потрібно змінювати серця. Наш мир має брати витоки з глибинного джерела. Це джерело знаходиться у мирі, який Бог нам дає. Так, мир у світі починається з миру в серці.

Щоб стати носіями миру, нам потрібна відвага. Саме євангельська відвага, відвага бути милосердним, спонукає нас беззастережно відкривати наше серце до кожної без винятку людини.

Під час зустрічі у Валенсії та впродовж усього наступного року ми шукатимемо разом, як пробудити в собі відвагу бути милосердними. З цією метою ми розробили 5 конкретних пропозицій для кожного. Ви їх знайдете в брошурі, яку отримали.

Завтра ви обміркуєте першу пропозицію, ту, що веде нас до витоків: як ввірити себе Богові, який і є милосердям? У притчі Ісуса, яку ми прочитали сьогодні ввечері, син спершу йде від свого батька, але згодом повертається до нього, довіряється йому та відкриває для себе у зустрічі з батьком образ безмежного Божого милосердя. Ось де наші витоки.

Printed from: http://www.taize.fr/uk_article20032.html - 7 June 2020
Copyright © 2020 - Ateliers et Presses de Taizé, Taizé Community, 71250 France