Зустріч у Стразбурзі

Роздуми брата Алоїза

Кожного вечора під час зустрічі, наприкінці вечірньої молитви, брат Алоїз буде звертатися до учасників. Тексти його роздумів будуть опубліковані на цій сторінці.

Брат Алоїс, Страсбург, вечір вівторка, 31 грудня 2013

Вчора я сказав вам, що, якщо ми будемо шукати примирення між християнами, то це не для того, щоб бути сильнішими. Це також не замикання у собі. Ні, ми шукаємо примирення християн, щоб це стало ознакою Євангелії та призвело до ще більшої близькості між людьми та між народами.

Видима спільність між усіма тими, хто любить Христа, між усіма тими, хто довіряє Христу, може стати реальністю тільки якщо ми поставимо прощення та примирення у центрі нашого життя. Це вірно і для створення миру у людській родині: тут прощення та примирення також є фундаментальними цінностями.

У людській родині рани історії залишають глибокі шрами та впливають на совість та менталітет людей протягом кількох поколінь. Але приниження, які ми переживаємо, не обов’язково мають привести до насилля. Вони можуть бути зцілені, і не перемогою одних над іншими, але появою у наших серцях місця для поваги до гідності інших.

У недавній історії Південної Африки можна знайти приклад цього. Навіть якщо шлях до більшої справедливості буде ще дуже довгим, Нельсон Мандела, пропонуючи прощення, зробив можливим загоєння страшних ран у історичному минулому цієї країни.

А тут у Страсбурзі ми можемо згадати про те, що у минулому сторіччі, після кровопролитних війн, кільком людям вдалося вивести Францію та Німеччину, а потім й усю Європу на шлях прощення та примирення.

Нашою зустріччю тут у Страсбурзі, місті, яке символізує примирення у Європі, ми хочемо висловити подяку цим миротворцям, якої ніколи не буде забагато.

Без прощення немає майбутнього ні у житті кожної окремо взятої людини, ні у відносинах між країнами. Іноді прощення здається неможливим. Але ця миттєва неможливість не повинна означати остаточну відмову. Підтримання і, при нагоді, вираження бажання пробачити – це вже перший крок до зцілення.

Щоб відіграти свою роль у цьому, сьогоднішня молодь повинна бачити у кожній події можливість: відмовитися передавати наступному поколінню злобу та гіркоту, пов’язану з ранами історії, які все ще іноді кровоточать. Це не означає, що потрібно забути болісне минуле, але перервати ланцюжок увіковічення образ, і, таким чином, поступово зцілити нашу пам’ять прощенням.

Як християни, ми повинні стояти першими у черзі, щоб виразити примирення, навіть коли з людської точки зору ситуація здається безнадійною. Христос прийшов, щоб пробачити усіх. Взявши на себе людське насилля, він звільнив нас від нього. І він обіцяє нам, що ми знайдемо радість, якщо прослідуємо за ним по шляху прощення.

Ми б хотіли також ще глибше усвідомити, що дух примирення означає спільне використання та більш справедливий розподіл багатств землі. Ми разом пішли по шляху, який приведе нас до більш глибокої солідарності між людьми. Ми постараємось сформулювати ці нові форми солідарності у Тезе у 2015 році.

Для молодих європейців надзвичайно важливо не задовольнятися примиреною Європою, але будувати відкриту та солідарну Європу: солідарність між усіма європейськими країнами, але також і з іншими континентами, з найбіднішими народами.

Кожен може взяти участь у цивілізації, заснованій не на підозрах, а на довірі. У ході історії іноді вистачало лише кількох людей, щоб схилити чашу терезів до миру. Коли ми повернемося додому, до наших різних країн, давайте станемо одними з цих паломників миру та довіри через Христа та Євангеліє

— -

Брат Алоїз, Страсбург, вечір понеділка, 30 грудня 2013

(на початку молитви): Екуменічна відкритість є давньою традицією у Ельзасі та Ортенау. Ми дякуємо католицьким, православним та протестантським єпископам, пасторам, священикам і мирянам за велику кількість екуменічних ініціатив, якими відзначилась підготовка нашої зустрічі у Страсбурзі. Ми вдячні архієпископу Гралле, протестантському єпископу Фішеру, православному священику отцю Василю Лоргулеску, президенту Колланжу та архієпископу Цоллітшу, які говоритимуть з нами.

(у кінці молитви): У наступаючому році ми будемо запитувати себе: що ми маємо зробити, щоб Церква стала місцем спілкування? Так багато людей, які страждають від стресів у повсякденному житті, шукають духовної підтримки, прагнуть внутрішнього миру. Що ми можемо зробити, щоб самим своїм існуванням Церква сприяла появі джерел Євангелія, до яких зможуть приходити люди, щоб втамувати спрагу?

Ми б хотіли побачити, як складається саме такий образ церкви, той, який брат Роже описав наступними словами: «Коли Церква невтомно слухає, зцілює та примирює, вона найбільш яскраво стає тим, чим має бути: співпричастям любові, співчуття, розради, чітким відображенням Воскреслого Христа. Вона не є далекою та не обороняться; вільна від будь-якої суворості, вона може випромінювати смиренну впевненість віри прямо у людські серця».

Для того, щоб Церква все більше і більше перетворювалась саме на таке місце гостинності та спілкування, хіба не час робити подальші конкретні кроки примирення між розділеними християнами? Примирені християни дозволять голосу Євангелії бути почутим набагато більш чіткіше у світі, якому так потрібна довіра, щоб підготуватися до справедливого та мирного майбутнього.

На даний час існує небезпека, що ми зупинимося на звичайній толерантності. Але Христос хоче зібрати нас в одному тілі.

Тому я б хотів знайти правильні слова, щоб запитати християн різних Церков: хіба не прийшов час знайти у собі мужність зібратися разом під одним дахом, не чекаючи повного узгодження всіх богословських формулювань?

Хіба не можливо виразити нашу єдність у Христі (який не є розділеним), знаючи, що відмінності, які залишаються у вираженні нашої віри, не розділяють нас? Відмінності будуть завжди: деякі з них стануть звичайними темами для обговорення, інші можуть навіть збагатити нас.

Давайте робити з християнами інших деномінацій все, що ми можемо робити разом; давайте не будемо робити нічого, не беручи до уваги інших.

У нашому розпорядженні є два шляхи для полегшення цього процесу. Перший: у простій молитві звернутися разом до живого Бога. Другий: об’єднатися у служінні найбіднішим. Тоді ми дійсно разом проголосимо Євангеліє!

Збираючись під одним дахом, нам не треба боятися, що так ми розбавимо євангельські істини. Ми можемо довіряти Святому Духу. Це не питання того, як зібратися разом, щоб стати сильнішими; ми маємо бути вірними Христу, лагідними та смиренними серцями. З цього ми дізнаємося, що істина стає почутою через смирення.

Хіба Папа Франциск не показав нам шлях уперед, вказавши, що пріоритетом для нас має стати проголошення Божої милості через наші життя? Давайте не впустимо цей унікальний момент, який дається нам, щоб показати видиму спільність усіх тих, хто любить Христа.

Пошук шляхів того, як зробити це спілкування навколо Христа більш видимим стане темою завтрашніх обговорень. Ви будете роздумувати над словами Христа: «Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них».

Пошук шляхів того, як зробити це спілкування більш видимим і таким чином стати більш спроможними створювати нову солідарність між людьми стане також метою нашого паломництва довіри у наступному році. Як же воно продовжиться?

Якщо у 2013 році ми були уважними до молодих азіатів, то у наступному 2014 році ми зможемо слухати молодь з Америки. Наше паломництво буде проходити у кілька етапів: у квітні-травні в Техасі та Мексиці, в жовтні на Карибських островах, де ми проведемо зустрічі у Домініканській Республіці, Гаїті, Пуерто-Ріко і на Кубі.

Наступна Європейська зустріч відбудеться з 29 грудня 2014 по 2 січня 2015 року.

— -

Брат Алоїз, Страсбург, вечір неділі, 29 грудня 2013

Сьогодні ви запитували себе, як створювати узи дружби. Але ми б хотіли піти далі: йти до джерела цієї дружби. Тоді ці дні стануть можливістю поглибити нашу віру.

У Євангелії, яку ми щойно прочитали, Христос називає нас своїми друзями. Це означає, що Бог завжди пропонує нам свою любов. Його любов є джерелом будь-якої іншої любові, усякої дружби. Наша віра у цю любов не може залишатися неясним відчуттям, яке б задовольнило нас. Наша віра повинна стати вірою дорослих людей.

У нашому прагненні зрозуміти любов Бога іноді може виникнути спокуса здатися, тому що ми почуваємося розбитими, чи тому, що всі наші сили уходять на організацію конкретних деталей нашого існування.

Віра – це не система, яка б могла дати пояснення усьому. Бог діє не просто щоб виправдати наші очікування, ні в нашому житті, ні у світі. Тобто в кожному з нас сумніви можуть співіснувати з вірою. Можливо, з часом ми тільки більше будемо відчувати незбагненність Бога. Це не повинно нас лякати!

Натомість, це може допомогти нам копати глибше, щоб віднайти джерело довіри до Бога. Досвід страждань чи невдач може привести нас до більш глибокої довіри Божій любові, яка перевищує усе та перебуває поза нашим контролем.

Як ми можемо віднайти цю довіру? Нам може допомогти два підходи. Перший – це перебування перед Богом у мовчанні. Звичайно, ми можемо як діти приносити наші прохання до Бога у молитві. Але ми можемо піти й далі! Молитися – означає не просто просити про те чи інше, але відкривати себе Богові у тиші наших сердець, щоб опинитися під його люблячим поглядом.

Якщо Христос називає нас своїми друзями, то це тому, що Бог чекає нашої любові. Так, я слабкий і недосконалий, але Бог благає про любов, яку я можу висловити йому у своїй простій молитві.

Другий підхід: дивитись на Христа, слухати його. Хоча він і був Божим Сином, Ісус також пережив мовчання Бога. Своєю смертю та воскресінням він прийняв на себе усі трагедії нашого життя – наші невдачі, наші недоліки, наше насильство.

Навіть у найтемнішу ніч Ісус вірив у любов Бога. Він може провести і нас, не так, щоб позбавити нас темряви, але проходячи через цю темряву з нами, запевняючи нас у невидимій присутності Святого Духа.

І любов до Бога наповнить наші життя у такій мірі, що ми передаватимемо її іншим. Давайте сприймемо серйозно слова Христа, над якими ви будете роздумувати завтра вранці: «Любіть один одного». А також інше висловлювання: «Любіть ваших ворогів». Оце так виклик! Але в той же час – яка сила!

Давайте наважимося приймати Божу любов та дозволимо їй змінювати наші життя. Ісус сказав, що, якщо ви любите один одного, всі люди пізнають, що ви є його учнями.

Вчора ввечері я розповідав вам, що Христос закликає нас поширювати нашу дружбу до інших людей навколо нас. Під час нашого недавнього паломництва, яке я здійснив до Азії з кількома братами, ми зустрілися з християнською молоддю, яка намагалася свідчити про таку дружбу.

У більшості азіатських країн християни становлять меншість. Але багато хто з них є ферментами миру і свободи у ситуаціях, в які їх помістили. Я спостерігав це у М’янмі, в Індії; я бачив це в Китаї. Ці християни несуть слова підбадьорення, якими я поділився з вами. .

У Кореї я усвідомив страждання, викликані поділом країни на дві держави. Потрібна мужність, щоб зробити кроки до примирення, і все більше і більше людей мають таку мужність. У Північній Кореї ми могли розділити тільки тишу з тими, хто очікує змін. Давайте помолимося за народ цієї країни!

— -

Брат Алоїз, Страсбург, вечір суботи, 28 грудня 2013

Ми приїхали до Страсбурга як пілігрими миру та довіри – саме до цього міста, до цього регіону Європи, які сьогодні є символами примирення після жахливих війн ХХ сторіччя.

Ми б хотіли одразу ж подякувати тим, хто приймає нас. Яка чудова гостинність! Коли ви повернетеся сьогодні ввечері, передайте це сім’ям, які вас запросили. Вже той факт, що іноземна молодь, яка приїхала на зустріч, приймається сім’ями по обидва боки кордону є знаком надії.

Ми тільки що чули у читанні Євангелії, як Ісус покликав Левія слідувати за ним. Ця історія має кинути нам виклик. Левій без вагань вирішив йти за Ісусом. Згодом він приготував чудову гостину, запросивши різних людей.

Те, що ми б хотіли віднайти за ці кілька днів чимось нагадує гостину у домі Левія. Вирушаючи слідувати за Христом, ми розуміємо, що за його столом знайдеться місце для усіх, а, отже, для кожного з нас. Це не тому, що ми відповідаємо стандартам його покликання, а через те, що Він любить нас. Ісус навіть виділяє почесні місця тим, хто здається далеким від Бога чи почуває себе далеким від Нього.

Ісус пропонує свою дружбу нам усім. Ми також можемо жити цим прикладом дружби, який показує нам Ісус. Ті , хто любить Ісуса, по всій землі формують свого роду велику спільноту дружби, йдучи його слідами.

Створювати та зміцнювати спільноти дружби – хіба це не той внесок, який можуть зробити християни у майбутнє нашого суспільства? Перед нами стоять багато перешкод: безробіття, нестабільність, розрив між багатими і бідними всередині усіх країн і між націями, а також деградація навколишнього середовища, пов’язана із цим. Багато молодих людей прагнуть до іншого типу організації економіки.

Проте чи можливо знайти вирішення цим викликам, не розпочавши зі створення дружніх відносин? Через Святого Духа Христос запрошує нас покінчити з духом суперництва, який приносить лише протистояння та несправедливість, і стати творцями дружби, миротворцями.

Христос закликає усіх нас розширювати наші дружні стосунки. Ми можемо досягти цього у простий спосіб, як робив це Ісус, розділивши обід , навідавшись у гості, а особливо поширивши прошення та довіру навколо себе. Протягом усього нашого життя ми можемо бути паломниками довіри.

Завтра ми будемо роздумувати над цим разом. У буклеті зустрічі ви знайдете чотири пропозиції на 2014 рік. Вони допоможуть вам, як у ці дні так і коли ви повернетеся додому до своїх країн, шукати видимої єдності та дружби між тими, хто любить Христа. Іншими словами, ті, хто покладають свою надію на Христа також хочуть стати свідками встановлення дружніх відносин в усьому світі.

Printed from: http://www.taize.fr/uk_article16287.html - 7 June 2020
Copyright © 2020 - Ateliers et Presses de Taizé, Taizé Community, 71250 France